Селяві

так, я навпіл уся, навскосИ, все це дивно
і хвилини висять, обіймають годинник
я до болі сумна, вся вода не питна
і дорога чужинна

та, знаєш, хочеться жити так не передати
посадити з ним квіти, волошку і мяту
перейти цю межу, у небес попрошу
знов щасливою стати

се ля ві
я в сутінках шукаю сонце
а знати хочеться напевно
що просто будемо живі
до старості

се ля ві
і як би важко не було б це
завждИ після тогО, як темно
знаходяться шляхи нові